КАНТ ИММАНУИЛ. ВЕРШИНА ФІЛОСОФІЇ

В 1764 г. Канту здійснилося сорок років. До цього часу він уже придбав популярність, повагу колег і студентів. Добре розходилися і його книги, а недавно написані 'Спостереження над почуттям піднесеного й прекрасного' принесли йому славу модного автора. Але Иммануил усе ще залишався приват-доцентом, не одержуючи від університету ні гроша.

Поповнювати бюджет доводилося, підробляючи помічником бібліотекаря в королівському палаці, а також знаходячи інші невеликі заробітки. З роками його ім'я ставало усе більш відомим, у нього з'явилася можливість одержати місце в інших університетах (Эрлангенском і Йенском), і тільки рідний Кенигсбергский університет як і раніше відмовляв Канту в професурі.

У Берліні розуміли неприродність подібної ситуації, і нарешті в березні 1770 г. збулася головна мрія ученого: спеціальним указом короля він був призначений ординарним професором логіки й метафізики. У цьому званні Кант залишався навіть тоді, коли його роботи принесли йому всесвітню славу, а Кенігсберг став Меккою для студентів-філософів. Щоб змінити своє положення, ученому необхідно було захистити професорську дисертацію.

Нова робота називалася ' Про форму й принципи почуттєво сприйманого й интеллигибельного миру'. Після захисту цієї дисертації Кант уже майже нічого не друкував, присвячуючи весь вільний час книзі 'Критика чистого розуму'. Ця фундаментальна праця вийшла в 1781 г. і став вершиною не тільки німецької, але й світової філософії.