ДЕКАРТ РЕНЕ. ВЕЛИКИЙ НОВАТОР

Природно, Декарт не став би великим новатором в області філософської науки, якби не взяв під сумнів усе, що було досягнуто античними мудрецями. ' Те, чому вчили прадавні, так незначно й по більшій частині так малоймовірно, що я не сподіваюся наблизитися до істини інакше, як віддаляючись від шляхів, яким вони випливали'. Декарт і віддалявся. Порию так далеко, що переставав бути зрозумілим не тільки сучасникам, але й самому собі.

У новій філософії не було ні одного мислителя, який би не 'пройшовся' критичним пером по картезіанській спадщині. Спиноза, Лейбниц, Вольф, Кант, Шеллинг і інші видатні розуми піддавали судження Декарта нещадному аналізу, указуючи на їхню плутаність і протиріччя. Особливо діставалося французькому мислителеві за виведення ідеї Бога.

Слід помітити, що ще із часів Платона кожний філософ прагнув по-своєму визначити невизначене, увести власне поняття про Бога як про найважливішу трансцендентну величину. Декарт підійшов до цього питання не по-богословски, а філософськи. Спочатку він визначив матерію як довжина, у якій немає порожнеч. Бог є первинною причиною руху тіл у довжині. Він же й творець усієї цієї матерії. Рух також відбувається завдяки божественній силі. Таким чином,

Декарт був першим філософом, що допустили існування першооснови, що рухається, яке потім стало рушійною силою матерії.

Наступне по важливості поняття, розглянуте вченим, - співвідношення душі й тіла. Душу, по Декарту, виявилася мислячої, але не матеріальної. Сама по собі вона недоступна матеріальним впливам, лише за допомогою Бога в душі виникають вистави про тілесний.