Згідно з теорією Канта, жоден із джерел пізнання - чуттєвість, розум і розум - не може бути свідченням достовірного знання речей. Розумові поняття, або категорії, не застосовні до сверхчувственным речам. А якщо це так, то їх 'неможливо не тільки пізнати, але й помыслить'. Так виникла 'річ у собі', недоступна нашому пізнанню.
Як же в такому випадку все-таки сприймається річ? А суть у тому, пояснював Кант, що між 'річчю в собі' і розумом коштує поняття про цю річ або явище. ВонооТе й допомагає зв'язати воєдино вистави людини про світ. Знання обмежене, але зате є віра. Річ непізнавана, але є її явище. Звідси випливали висновки, що далеко йдуть: людей одночасно й вільна ( як суб'єкт непізнаваного миру), і невільний ( як істота у світі явищ, від них залежне). Бог недовідний ( для знання) і в той же час існує ( як джерело морального закону). Так великий діалектик створював свою 'філософський всесвіт' зі своїми ж законами. І з тих пор ніхто з філософів не міг обійти ці закони, незалежно від того, чи погоджувався він з ними або заперечував їх.
Навесні 1784 г. Кант відзначив своє 60тлетие, яке застало його в розквіті духовних сил. Одна за іншою з'являлися книги, статті, рецензії. До вченого нарешті прийшла справжня слава. Що стосується особистого життя філософа, то вона протікала вкрай одноманітно. Довгі роки він насолоджувався спілкуванням із близкими йому за духом людьми, що зустрічалися в будинку англійського комерсанта Мотерби, однак при цьому завжди випливав власному строгому розпорядку. У своїх замітках про Кант німецький поет Генріх Гейне відзначав: 'Він жив механічно розміряної, майже абстрактним життям холостяка в тихій, віддаленій вуличці Кенігсберга…
Не думаю, щоб більший годинник на тамтешньому соборі безпристрасніше й равномернее виконували свої щоденні зовнішні обов'язки, чому їхній земляк Иммануил Кант. Уставання, ранковий кава, писання, читання лекцій, обід, гуляння - усе відбувалося в певну годину, і сусіди знали зовсім точно, що на годиннику половина четвертого, коли Иммануил Кант у своєму сірому сюртуку з очеретяною тростинкою в руці виходив з будинку й направлявся до маленької липової алеї, яка на згадку про нього дотепер називається філософською доріжкою'.
|