КАНТ ИММАНУИЛ. ЗРЕЧЕННЯ ВІД ПЕРЕКОНАННЯ НИЗЬКО

У квітні 1794 г. Канту здійснилося сімдесят. Ювілейних торжеств не було, оскільки в цей період філософ вступив на шлях конфронтації із прусскими владою. Причиною послужило написання ряду статей, у яких автор іронізував із приводу догматів церкви. Новий король Фрідріх Вільгельм II не терпів вільнодумства. Колишній девіз 'Міркуйте, але коріться' поступився місцем більш звичному - 'Коріться, не міркуючи'.

Проте напередодні свого ювілею Кант опублікував статтю 'Кінець усього сущого', яка стала останньою краплею, що переповнила чашу терпіння влади. Поповзли слухи про розправу, що готується, над філософом. Незважаючи на це, улітку того ж року Російська академія наук обрала його своїм членом.

Рекомендував Канта географ І. І. Георги, що звеличував не тільки 'Критикові чистого розуму', але й 'Фізичну географію', тоді ще не опубліковану й відому лише як лекційний курс. Цілком можливо, що філософ одержав схвальні слова з Петербурга одночасно з окриком, що пішли з Берліна. Прусское уряд довгий ламало голову над тем, як покарати всесвітньо відомого вченого й не догодити при цьому в дурне положення.

Нарешті форма стягнення була знайдена: у жовтні 1794 г. Кант одержав догану від короля, але ніхто про це не довідався, тому що королівський указ не був оприлюднений, а прийшов як приватний лист. Відмовлятися від своїх поглядів було, не в правилах Канта, чинити опір - було йому не під силу. На клаптику, що випадково підкрутився, паперу він сформулював єдино можливу тактику своєї поведінки: 'Зречення від внутрішнього переконання низько, але мовчання у випадку, подібному сьогодення, є боргом підданого; якщо все, що говориш, повинне бути дійсним, те не обов'язково гласно висловлювати всю істину'. До цього часу ставиться й знамените висловлення філософа: 'Довше всього живуть тоді, коли найменше опікуються про продовження життя'.